Пятница, Сентябрь 21, 2018
  • USD 26.25 | 26.50
  • EUR 30.50 | 31.00
  • RUR 0.41 | 0.43

Цибулько: «Ми випхали комунізм за двері в Україні, а він лізе в кватирки в вигляді всіляких популістських персонажів, які пропонують диво»

Які соціальні настрої нині “живуть“ серед населення, які емоції та почуття вирощують до влади та ситуації в країні звичайні громадяни, та чи варто чекати соціального вибуху в Україні, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України – From-UA розповів політолог та громадський діяч Володимир Цибулько.

Новини України – From-UA: — Володимире Миколайовичу, добрий день! Чи спостерігаєте Ви зміни соціальних настроїв серед населення?

Володимир Цибулько: — Найперше — це дезорієнтація щодо цінностей, тобто ми бачимо, що населення досить легко маніпульоване, і коло політичних популістів зараз фактично набирає в сумі більше голосів, ніж прагматиків від політики. Це дуже небезпечна річ. Можна, звичайно, врахувати, що це період без активної агітації, тобто такий собі “приспаний“ період, і населення може блукати поміж емоціями і реалізмом.

Але швидше за все, така довіра до політиків-популістів є свідченням того, що втрачені ціннісні орієнтири. Тобто громадянин був орієнтований на якийсь швидкий результат рівня “диво”, яке раптом все змінить. Я вважаю, що це дуже небезпечно, що це фактично продовження комуністичного світогляду, бо комунізм був можливий через віру в популістські гасла. І якщо ми випхали комунізм за двері в Україні, то він лізе в кватирки в вигляді всіляких популістських персонажів, які пропонують диво вже на другий день після захоплення влади в Україні. Це якраз свідчення незрілості суспільства, хоча, звичайно, після Майдану внаслідок агресії з боку Росії в нас політично активні громадяни стали справді відповідальнішими і в плані світогляду більш кваліфіковані. У нас, принаймні, серед політично активних груп населення якраз є певна професіоналізація, можна сказати, і розуміння наслідків своїх дій.

Новини України – From-UA: — В Україні склалася унікальна ситуація для того, щоб перетворити країну якщо не в класичну диктатуру, то в поліцейську державу, адже на війну можна списати все. Чи Ви згодні з такою думкою?

Володимир Цибулько: — Я не згоден, тому що якраз війна для незрілого політичного класу — це механізм для впровадження авторитарного режиму. Треба подивитися, що в Україні, навпаки, відбувається становлення інститутів влади, причому це абсолютно нові інститути влади. Почалось це з реформ прокуратури, поліції і пішло далі. Особливо вражають нові антикорупційні інститути. В принципі, на початках довіра до них висока, але вона не зростає, вона навіть дещо спадає. Але цього авансу достатньо на кілька років для того, щоб справді зробити зміни в країні незворотними. І якщо почнеться внутрішнє загнивання, все одно цього ресурсу вистачить.

Можна сказати, що деякі антикорупційні інститути виконають свою функцію і будуть, очевидно, ліквідовані, тому що частина цих функції перейде до реформованої прокуратури, частина функції до Державного бюро розслідувань, яке теж ще не запущено, але я думаю, що якраз його запуск може бути пов'язаний з посиленням розкриття злочинів. І якраз під його становлення найбільший галас з боку опонентів влади буде чиниться саме про встановлення диктатури. Я якраз розраховую, що мова про диктатуру і всі кліше заготовлені і відкладені до моменту створення ДБР. Тільки ДБР постане, Тимошенко першою вилізе на трибуну і скаже, що в країні диктатура.

Новини України – From-UA: — А які, на ваш погляд, у суспільства є механізми недопущення тоталітарних тенденцій? Чи нам варто тільки надіятися на Брюссель чи Вашингтон?

Володимир Цибулько: — Насправді зовнішній обруч, якій тримає українську діжку, він дуже важливий. Але міцність цієї діжки залежить від наповнення, від контенту. І можна сказати, що децентралізація — це якраз той шлях, якій має сформувати локальні центри впливу своїми фінансами, своєю національною спеціалізацією, тобто в рамках загально господарського національного комплексу з'явиться велика кількість маленьких локальних спеціалізацій. І це буде така загальна пропозиція в рамках держави.

Разом з цим, я думаю, місцевим елітам буде якраз цікаво розвивати свої території, оскільки боротьба за ті ж самі мандати депутатів ВР перестане бути настільки важливою, адже загальнонаціональний парламент буде формувати, швидше за все, певні рамки. Тобто можливі навіть не подетальні закони, а закони-декларації, які будуть спрямовувати місцеві влади в певному напрямку. Це тільки авторитаризм передбачає подетальну карту виконання певних дій, і відступ від цієї карти вважається зрадою і втечею. А тут, навпаки, багато свободи при прийнятті локальних рішень. Мені здається, що це якраз хороший клімат для розвитку територій.

Новини України – From-UA: — Володимире Миколайовичу, як ви думаєте, що дійсно варто було б зробити Україні, щоб забезпечити свою інформаційну ідеологічну безпеку?

Володимир Цибулько: — Насправді, найякісніші медіа — це незалежні медіа. Функціонування незалежних медіа якраз є ознакою здоров'я суспільства. Здорове суспільство більш схильне до мобілізації, ніж це робить державний інструмент. Тому нам треба дбати не стільки про механізми і інструменти чиновницькі, державні, скільки про певну атмосферу і етику в рамках країни. У нас якраз слабкі державні інститути на початку 2014 року, по суті, давали свободу для агресії з боку Росії. Але суспільство, яке швидко змобілізувалось і заступилось, заповнило ті вакууми, де була відсутня держава і державні інститути, — це якраз є свідченням того, що цей досвід в сучасному світі є більш цінним, ніж жорстко мобілізована держава, хоча жорстко мобілізована держава завжди корисна для конкурентної боротьби.

Тобто питання в тому, щоб державні механізми не були інструментом боротьби, наприклад, в економічній конкуренції між економічними агентами, бо у нас дуже часто той клан, якій приходив до влади, займався перерозподілом активів, а не створенням умов для нарощування активів, для нових економік, нових індустрій. І це дуже прикро. Тому говорити про інформаційну безпеку можна в багатьох площинах, але головне — що треба створити певний креативний клімат серед громадян, тобто клімат довіри і взаємообміну між громадянами в горизонтальній структурі. В даному випадку це громадські організації, які в Україні дуже швидко, наприклад, переросли в волонтерські структури і заповнили той вакуум держави собою. Звичайно, що держава ці вакууми заповнює згодом і діє більш жорстко, послідовно і якісно, ніж волонтерські структури, але якраз ось ця мобільність волонтерів дуже часто випереджає мобільність держави, і таким чином ця ініціатива формує і державні тренди. Дуже часто чиновник не готовий прийняти рішення в той момент, коли суспільство вже знайшло механізми протидії певним агресії чи процесу, якій шкідливий для суспільства.

Новини України – From-UA: — Чого не вистачає Україні для того, щоб дорости до планки зрілої демократії?

Володимир Цибулько: — Найголовніше — якісних інститутів влади. Скільки б ми не боролися за довіру до українського парламенту, але нічого не виходить. В межах 5-7 %, і більше не виходить. Довіра до інституту президента — там відсотків до двадцяти. Це все синдром постколоніальної психології. Частині населення патріотична влада видається знову ж таки окупаційною владою, тобто різниці між патріотичною і окупаційною владою громадяни не знаходять. Хоча насправді влада в українській ситуації повинна була прикласти левову частку зусиль до міжнародного стану, до статусу країни в безпековому плані, в плані солідарності цивілізованих країн з Україною. А вже потім наша причетність до цивілізованого світу позначиться на якості управління і в середині країни, і на якості життя громадян. А громадяни хочуть почати з якісного життя, не змінюючи самих себе і не сплачуючи податки. Щоб ми не робили, але ж все-таки домінантний виборець в Україні на третьому-четвертому році після Майдану все ще спить і бачить якісь патерналістські «пєчєнькі» для себе, вважаючи, що чиновники ділять якісь загальнонаціональні блага тільки в своїх інтересах. Насправді, цього уже немає, далеко немає.

Вже запущені якісь нові інститути, нові системи, як, наприклад, система держзакупівель через “Прозорро”. А проста людина, яка звикла до політики як до патерналістської послуги по роздачі «пєчєньок» від великого патера, насправді чекає якоїсь пільги, якоїсь халяви, якогось подарунку від влади, а не поту, сліз і важкої праці. Насправді це така деструктивна місія популістів полягає в тому, що десь є щось таке, що можна безкоштовно віддати громадянам, а не сформувати умови, щоб громадянин міг гордо заробити сам своїми руками, розумом, талантом і сплатити державі податок на загальне благо. У нас три роки після Майдану минули, а свідомість в цьому плані далеко не пішла.

Цьому, до речі, послужили, наприклад, той самий Яценюк з його урядом, тому що перший рік після Майдану, коли сталась ця агресія, всі чекали послаблень для малого і середнього бізнесу, який міг би стати на ноги і заробити перший капітал і потім почати платити перші податки. Але Яценюк якраз своїми зусиллями цю інтенцію вбив. Зараз новий Кабмін на чолі з Гройсманом якраз бореться за це — щоб зняти цілу купу регуляторних механізмів і актів. Йде величезне спрощення ведення бізнесу, навіть запроваджена вже віртуальна реєстрація бізнесу. Але це ж поки ще не породило загальної довіри до держави як захисника бізнесу, як до партнера, навіть як до вчителя, а не регулятора. Бо все ж таки інтелектуальний ресурс держави досить значний, і держава може, крім створення певних умов ведення бізнесу, пропонувати певні матриці, готові схеми для бізнесу. Особливо це важливо в рамках самоврядних громад, де, по суті, є місцеві ресурси, регіональні можливості, які можна капіталізувати.

Внаслідок зернової спеціалізації агросфери у нас щороку зникає до 300 сіл в Україні, тому що там немає робочих місць. А зернова спеціалізація створює умови для обробки малими кадровими ресурсами з великою механізацією досить значних обсягів площі землеробського призначення. Тисячі гектарів обробляються буквально десятьма одиницями техніки, десятьма працюючими, а всі решта, кілька сотень селян, залишаються поза роботою. Тому тут якраз треба думати про те, як зберегти демографічну компоненту і закріпити людей за своїми територіями, щоб вони не шукали щастя і заробітку в містах, або за кордоном. За кордоном треба шукати тільки в сенсі освоєння нових технологій, нового досвіду, але весь цей досвід треба використовувати тут. Зараз, принаймні, створюються умови для більш-менш чесної конкуренції і креативного живого бізнесу.

В Украине хотят разрешить школы в жилых домах

Министерство регионального развития, строительства и ЖКХ рассматривает возможность разрешить в государственных строительных нормах (ГСН) проектировать в жилых комплексах встроенные школы, сообщил замминистра Лев Парцхаладзе.  «Минрегион сейчас рассматривает такой вопрос – позволить проектировать начальные школы, встроенные в жилые дома (вроде детских садов, норма о которых уже содержится в обновленных ГСН, которые вступят в силу с 1 октября)», – написал Парцхаладзе на своей странице в Facebook, передает СЕГОДНЯ

01_179

По его словам, министерство планирует четко прописать в требованиях к встроенным школам, необходимый уровень шумовой изоляции, инсоляции, пожарной безопасности, рекуперацию, высоту потолков, наличие спортзала и пр.

«В Украине есть большая нехватка школ и детсадов, особенно в крупных городах, в центральных районах. С 1 октября в действие вступают обновленные ГСН, которые содержат норму о возможности проектировать небольшие детсады, встроенные в жилые дома. Проектирование по аналогичному принципу небольших начальных школ – это компромисс, который действительно может решить важную социальную проблему», – отметил замминистра.

Напомним, с 1 сентября в Украине изменились строительные нормы. В частности, новые правила застройки вводят «голубые линии», ограничивающие высотность, «зеленые линии», регулирующие строительство в зеленых зонах, «желтые линии», которые ограничивают высоту зданий возле основных дорог и магистралей в населенных пунктах особой важности для безопасной эвакуации.

В документе прописан также запрет на размещение паркингов на территории жилых комплексов. Альтернативой могут стать подземные гаражи или открытые площадки за 300-500 м от дома.

Россия пытается скрыть свои преступления на Донбассе: в Госдуму внесли законопроект

В Министерстве обороны России хотят запретить своим военным размещать сообщения в социальных сетях и внесли законопроект в Государственную думу РФ. Если примут – солдаты не смогут публиковать фото со службы с товарищами и обозначать местонахождение, пишет СЕГОДНЯ

Российское командование упрямо делает вид, что их военных на Донбассе нет. Однако они там есть – солдаты сами признаются в этом в соцсетях, публикуя соответствующие фото и посты.

Так, например, российский военнослужащий Вадим Григорьев из Оренбургской области. Профиль в соцсети закрыт: никаких фото для посторонних. Но несколько лет назад все могли здесь увидеть очередное доказательство атаки на Украину с российской территории, где он хвалился, как войска РФ «всю ночь долбили по Украине» из артиллерии.

«Все понимают, что российские солдаты есть на Донбассе, есть в Сирии, есть в разных точках», – сказал политолог Александр Шмелев.

Но именно это российское Минобороны и не устраивает. Госдума просит запретить военным писать в Интернете о службе, публиковать фотографии или обозначать место пребывания. Например, одна из фотографий российского механика помогла расследовать катастрофу малайзийского «Боинга», которая унесла жизни почти 300 его пассажиров. На снимке, говорят голландские следователи, тот самый «Бук», которым сбили самолет, принадлежал российской бригаде в Курске.

Недавно Россия обвинила Украину в катастрофе MH17, заявив о якобы доказательствах вины украинских военных. Однако российский солдат Дмитрий Зубов «сдал свою страну с потрохами», разместив фото в соцсети колонны «Буков». Он перевозил установки и фотографировал себя за рулем. Еще до трагедии Зубова уволили в запас. Где он сейчас – неизвестно, странички в соцсетях удалены. За такие сообщения Минобороны РФ предлагает наказывать. Как именно – решать будет командир.

«Если какой-то генерал думает, что он таким образом чего-то скроет, то это исключительно по глупости. Когда ты начинаешь биться рогом, упираться головой в стенку и говорить «меня там нет», когда всем очевидно, что ты там есть, – вот это вызывает реакцию даже больше, чем само присутствие», – сказал политолог Леонид Гозман.

Скрыть преступления российской армии, запретив публикации в Интернете, не получится, говорит политолог. Ведь есть доказательства – не только виртуальные, но и вполне реальные: в украинских тюрьмах сидят более 20 российских военных.

«Синдром Барны»: Зашел «бомжом» – вышел миллиардером

Недавно всех шокировало скандальное видео с народным депутатом от Блока Петра Порошенко Олегом Барной, которому журналисты-пранкеры от имени его однопартийца Игоря Кононенко предложили отдать свой голос за 80 тысяч долларов плюс «как абычно», пишет АНТИКОР

Народный избранник так обрадовался этому, что был даже готов немедленно покинуть экономический форум в Польше. Следовательно, наш корреспондент поинтересовался у политиков и аналитиков о том, а всем ли платят за голосование в Раде и 80 тыс долларов – это много или мало для парламентской «тусовки»? Об этом мы говорили с народным депутатом Украины VII созыва Игорем Мирошниченко, народным депутатом I, II и IV созывов ВР Степаном Хмарой, депутатом ВР II, V и VI созывов Владимиром Лановым и политическим аналитиком Александром Кочетковым.

Депутатам предыдущих созывов Верховной Рады платили за голосование? Вам предлагали?

Владимир Лановой:

Раньше не было никаких платежей за голосование в Раде. В 1991-1994 годах даже мыслей, чтобы заплатить за голос, не было. А потом это стало появляться. А сейчас мы дошли вершины цинизма — страна беднеет, а «черные» платежи депутатам растут. Мне лично никогда не предлагали денег за голосование. А вообще это стало распространенной практикой. У большинства фракций есть за это «ответственные» люди, которые изучают тех, кому можно заплатить и кто не откажется. Это делается через контактера-посредника, который приходит к фракции и говорит с руководителем.

Степан Хмара:

Мне не предлагали. В первом созыве Верховной Рады не могло быть и речи, чтобы платить депутатам за голоса. Я это могу гарантировать. Начинали платить за голосование во втором созыве ВР: тогда появился криминалитет и коммунисты этим пользовались. Тогда же начались различные торги и политическая коррупция. Третий созыв благодаря Кучме уже было крайне коррумпировано. Кучма, чтобы иметь влияние на депутатов, лично составил список, кто не должен попасть в Парламент. Я, кстати, тоже был в этом списке. Мне известно, что Кучма тогда не платил, а в основном расплачивался преференциями: назначал на выгодные должности, платил государственной собственностью. «Живые» деньги начали платить, когда в Киев зашла «донецкая нашествие». Это уже факт, что те, если им кого-то нужно было купить, приходили с чемоданами. Но подчеркиваю: именно Леонид Кучма построил эту бандитскую систему, которая у нас есть до сих пор.

Игорь Мирошниченко:

В Верховной Раде 7-го созыва «Свободы» боялись, как огня. А потому все эти «договорняки» между депутатскими фракциями они пытались максимально скрыть от нас. До меня никогда даже близко не подходили с предложением проголосовать за то или иное вопрос, потому что понимали, чем это может закончиться. Был бы большой скандал. А «регионалы» в ВР бегали втихаря и договаривались о поддержке в обмен на финансы. Иногда это доходило до комичности. Я помню, как коммунисты лоббировали вопрос, который предлагал директор одного из заводов, производивший холодильники: руководитель фирмы хотел, чтобы депутаты проголосовали за проект решения о праздновании юбилейной годовщины этого завода. Но не хватало голосов, чтобы вынести этот вопрос на рассмотрение. И тогдашний лидер КПУ Симоненко с трибуны Верховной Рады несколько раз заявлял, что стоит вернуться к рассмотрению этого законопроекта. Тогда, помню, половина сессионного зала начала смеяться, говоря: «Петя, у тебя что, холодильника нет? Как тебе не стыдно».

Александр Кочетков:

Действительно, практика платить депутатам за голосование появилась во времена «позднего Кучмы», когда главой администрации был Виктор Медведчук. Именно он это придумал. При Ющенко эта практика была менее распространенной. А во времена Януковича платить за голоса стало частью государственной системы. Каждый человек, которая была назначена на какую-то должность, начиная от руководителя президентской Администрации и заканчивая главой сельского совета – все имели доплату в конвертах до самой заработной платы. И эта «доплата» превышала официальную заработную плату иногда в десять раз. К сожалению, та практика, которая была во времена Януковича, включительно с теневыми схемами, была унаследована сегодняшней властью.

Вам известно, о каких суммах шла речь? Что такое «как абычно»?

Игорь Мирошниченко:

Чаще всего во фракциях скупают «мажоритарщиков», особенно если коалиции не хватает критической массы голосов для формирования большинства. Таким народным депутатам в ВР 7-го созыва платили от миллиона до нескольких миллионов долларов. Но насколько я понимаю, такие выплаты были одноразовыми. Затем этот человек должен был голосовать по взмаху руки Чечетова. Кроме того я слышал, что некоторые фракции получали ежемесячно определенные «зарплаты», чтобы голосовали «как надо». Во времена «регионалов» была также скупка голосов депутатов, когда было нужно срочно протолкнуть какой-то закон. Тогда эти суммы измерялись миллионами долларов. Бывало так, что народный избранник выходил из Совета гривневым миллиардером. Получали доплаты также и от мажоритарщиков за голосование о выделении денег на их округа.

Александр Кочетков:

Каждый депутат провластной коалиции имеет определенную дополнительную плату «в конвертах». Ее размер составляет от трех до десяти тысяч долларов ежемесячно. Все зависит от его политической активности. Партии имеют определенный фонд на премирование нардепов и на поддержку их деятельности. Есть целая система теневой доплаты за депутатскую деятельность — кроме официальных выплат из госбюджета. Относительно платы за голоса. За то, что есть система теневой доплаты, депутатам от коалиции не принято платить за отдельные голосования. Есть практика: если не хватает голосов в собственной коалиции, их нужно покупать в так называемой «полуоппозиции». Для сегодняшней власти – это «Оппозиционный блок». В первую очередь платят им, а свои депутаты обязаны голосовать так, как нужно.

«Оппозиционерам» за голосование могут платить, начиная от 10 тысяч долларов и заканчивая миллионом долларов. Там разные суммы, в среднем — сто тысяч долларов . Добавлю, что отдельных депутатов у нас покупают изредка. Чаще договариваются с руководителем небольших фракций, чтобы он обеспечил властям 5-10 голосов, давая, например миллион долларов. Соответственно потом эти средства распределяются между депутатами этой фракции. Голоса принято покупать оптом. Отдельно платят только, когда каждый голос имеет значение. В этой Верховной Раде такое голосование было за назначение генеральным прокурором Юрия Луценко. Тогда могли покупать кого-то отдельно. История же с депутатом Барной показывает, что он либо не слишком умен, или очень обрадовался предложению подзаработать, так как «повелся» на такое сообщение.

Почему за это до сих пор не наказывают?

Степан Хмара:

То, что происходит в украинском Парламенте сейчас – это отвратительно. В нем засела наглая, ненасытная, лживая, малообразованный шпана, как депутат Олег Барна. Конечно, там есть достойные люди. Но их очень мало. Этот созыв Верховной рады может лишь навредить Украине и украинцам. Поскольку эти горе-депутаты голосуют то, что заказывает олигархическая мафия. А не наказывают, потому что олигархи хотят иметь продажных депутатов.

Игорь Мирошниченко:

Инцидент с Барной свидетельствует о том, что политическая коррупция в Парламенте сейчас усилилась. Никто с этим не борется. Нет политической ответственности. И до сих пор есть депутаты, которые перебегают из фракции в фракцию, голосуют за «зарплаты». Этим никто не хочет всерьез заняться. Если можно было бы доказать, что депутат взял деньги за определенное голосование, ему бы грозила уголовная ответственность и его бы посадили на много лет. Но все якобы реформированы правоохранительные органы в Украине являются частью этой системы. Они сами заинтересованы в ее сохранении. Поэтому даже несмотря на то, что журналисты на всю страну показали, как провластный депутат готов был продать свой голос – это для полиции ничего не значит. Наказать их могут лишь граждане, не проголосовав за них на выборах.