Валентин Бушанський: Петро Порошенко не може піти з влади, бо опиниться на лаві підсудних, де фальцетом співатиме «Мурку»

Валентине, 2019-ий рік, — рік президентських та парламентських вибрів – неухильно наближається, виборча кампанія практично стартувала. Яке ваше бачення подій, що за рік очікують нашу країну?

Ситуація максимально невизначена. У цьому і краса цієї ситуації, але і колосальна відповідальність, яка лежить на людях, на кожному суб’єктові політичної гри і на кожному громадянинові. Для того, щоб спрогнозувати ситуацію на 2019 рік і визначити найімовірніші розклáди, ми повинні визначитися з певними точками.

Перша точка – Петро Порошенко не може виграти вибори в чесний спосіб. Ніколи.

Доведіть.

Соціально-економічна ситуація катастрофічна, люди бідніють, соціальна сфера розсипається на очах. Хто може працювати – емігрує; хто може створювати бізнес – емігрує; хто має гроші для того, щоб жити з ренти, – емігрує. Хто залишається? Залишаються пенсіонери, бюджетними, інваліди та чиновники. Виникає питання: як така країна може жити?

У президента є «громовідвід» у вигляді Гройсмана.

Можна було б сказати, що це – громовідвід, якби хтось сприймав Гройсмана всерйоз. Про Гройсмана скільки не кажи, що його прізвище походить від німецьких «gross» і «man», тобто «велика людина» – все рівно нічого «великого» не виходить. Маємо лише комізм. Форма не відповідає змісту. Величне прізвище «Гройсман» не відповідає тому, ким він є. Гройсман – це інструмент в руках Петра Порошенка. Не більше. Гройсман не може бути «амортизаційною подушкою»; Гройсмана марно кидати на списи натовпу, кажучи: ну, все, поганого боярина вже немає, тепер настане вам щастя.

Але ж неозброєним оком видно, що Гройсман теж почав готуватися до виборів і при тому дуже старається, змінив стилістику, формат…

Гройсман, звісно, має політичні амбіції. Якби у нього їх не було, він не пішов би в політику. Але мати політичні амбіції й отримати результат – це не завжди одне й те саме.

Як свідчить соціологія, суспільство орієнтується на лідера, люди орієнтуються на президента. Ми завжди бачимо кореляцію: коли зростає рейтинг президента, автоматично зростає рейтинг прем’єр-міністра, уряду, судової влади і навіть – Верховної Ради, який традиційно найнижчий.

Це що означає? Що люди не здатні мислити аналітично, не здатні сказати: за цю погану дорогу відповідає мер міста, за цей розвалений міст – депутати обласної ради. Вони кажуть: у країні бардак, все погано, для чого ми вибирали Петра Порошенка? І в багато в чому вони мають рацію, оскільки наша політична система, хочемо ми того чи не хочемо, заточена під інститут президентства.

І до того ж Петро Порошенко – це не Ющенко, він зумів консолідувати владу, зумів створити свою партію влади, виграти парламентські вибори, створити парламентську коаліцію імені свого імені.

Ось що ми повинні розуміти. Не менше.

Однак ви стверджуєте, що шансів у нього нема?

Шансів у нього немає. Чому? Того що були дуже великі обіцянки, насипані золоті гори, але… Ми пам’ятаємо, що Петро Порошенко обіцяв європейське майбутнє вже сьогодні. Тепер дивіться: за 2017 рік економіка виросла на 1,8%.

Таке ж саме зростання і в Росії – 1,4%. Але Росія під економічними санкціями, будь-який чистоплотний бізнесмен дивиться на карту й жахається, коли бачить територію Росії.

Уся Європа, весь цивілізований світ бігає навколо України, даруйте, мов коло розбитого яйця: ах, Україна; ах, український народ; ах, борці за свою свободу і незалежність, захисники Європи від російського авторитаризму і неоімперіалізму! Ми нагребли мільярди кредитів за ці роки, взяли кредитів більше, аніж узяв Янукович. А економіка зросла на 1,8%! Економіка в стагнації. Відсотки зростання – на рівні статистичної похибки.

Вони беруть гроші, гроші невідомо куди діваються. Ну, ми можемо тільки здогадуватись, куди саме… А на виході, що ми бачимо? Будівництво прекрасного, шикарного фельдшерського пункту в Київській області, який урочисто, з помпою відкрив Петро Порошенко. Треба віддати йому належне – він уміє перерізати червону стрічку…

Наступний момент. У 2018 році потрібно буде повернути кредиторам 7 мільярдів доларів – доведеться запускати нову хвилю приватизації. Що приватизовувати? Уже нічого немає. Залишилося тільки земля. І коли нам кажуть: торгувати землею – це продавати рідну матір, не займатимемося сутенерством, знайте – це чиста демагогія. Чому? А тому, що борги треба віддавати!

Можна оголосити дефолт.

Правильно. І що після цього? Буде створена комісія з кредиторів і запущена програма санації. Нам скажуть: в Україні з активів є тільки земля, тому ми продаємо землю. Землю розпродадуть. І куплять її не українські селяни. Суть у чому?

Однак Ахметов і Порошенко – це два найбільших латифундиста в Україні. Один вважає, що він – пан Потоцький, а другий, що він – пан Чорторийский. Виникає питання: де зараз пани Потоцькі та Чорторийські?

У мене є гарний друг родом із Київської області. Його бабуся жила в селі Бранне Поле. Від назви села походить великих шляхетський рід Браницькі. Там було шикарне помістя. Бердяєв залишив спогади про це помістя: шикарні оранжереї, будинки з мармуровими колонами та скульптурами, зимові сади. Немає всього цього, каменя на камені не залишилось. Прийшов 1917 рік, селяни все розграбували і все спалили, — все, що могло горіти. А прекрасні мармурові камені розібрали на хліви. Так буде з Порошенком і так буде з Ахметовим. Бо коли людей грабують, коли людей держать за худобу, а люди терплять, бо ж – українці… Але потім починається гайдамаччина, коліївщина і опришківщина.

Людей довели до злиднів, селяни здали наділи в оренду й залишилися наймитами. Гроші отримують тільки Петро Порошенко і Ренат Ахметов.

Повторю: можна продавати землю і віддавати борги, якщо землю купить український селянин. Але він її не купить, у нього немає грошей на землю. У нього немає грошей, щоб купити насіння, хімію, відремонтувати трактор, щоб вивезти свою продукцію і продати її вигідно. Хто купить?

Хто?

Порошенко, Ахметов, можливо, ще приїде саудівський принц. Ким буде на цій землі український селянин? Він як і був наймитом 100 років тому, так наймитом і залишиться.

Бо любити Україну, берегти Україну, розвивати Україну – це означає дати людям землю, дати селянам можливість працювати на цій землі, вирощувати продукцію, продавати цю продукцію, і Україна оживе. Про що ж дбає Петро Порошенко? Він дбає про себе.

Йдемо далі. Війна. Навіть не хочеться згадувати слова Петра Порошенка про те, як швидко він закінчить цю війну. Але, що ми побачили? Іловайськ, Дебальцево, Волноваху, Совур Могилу. Ми побачили жахливу, за межею совісті, людяності і здорового глузду історію зі здачею Донецького аеропорту. Хлопці билися до останнього, а їх залишили напризволяще. А потім Петро Порошенко сказав: «Ми не здали Донецький аеропорт, Донецького аеропорту вже нема». Це абсолютна паралель зі словам Владіміра Путіна: «Она утонула». Путін – садист з КДБешним вишколом. Петро Порошенко – не кращий.

Війна триває. Щодня ми заходимо на стрічку новин і бачимо – загинув такий-то солдат, загинув такий-то офіцер. Трупи вивозяться з Донбасу, а живі хлопці – завозяться на Донбас. Живих туди, мертвих назад. Це – політика Петра Порошенка. А він нам розказує про Мінські домовленості, про мирне врегулювання і про велику перемогу українського бойового духу? А ще він нам розказує, що у нас є армія, якої ніколи не було, і це – найсильніша армія у світі. А Курт Волкер каже: Україна занадто слабка, щоб протистояти Російській Федерації. Вибачте, Курт Волкер нам не брехав. А Петро Порошенко – брехав.

Ну і як нам жити далі із цим усім?

Коли нам кажуть, що треба змінювати систему, – все це дуже гарні слова і тільки. Бо на практиці систему створюють люди. У політології існує так звана теорія модернізації. Її автори вважали, що запровадження низки інститутів – максимально широкого виборчого права, парламентаризму, багатопартійності тощо – є засобом побудови модерного суспільства. Це спрацювало в Японії після Другої світової війни, але ніде більше.

Чому?

Бо є політична культура. Очільника можна називати «президентом», але він як був тіньовим босом, чи племінним вождем, чи корумпованим чиновником колоніальної адміністрації, – так ним і залишиться. Люди визначають усе. У нас створено і систему поділу влад, і систему стримувань і противаг – все створено, на папері. Але не працює. Чому? А того, що у нас президентом – Петро Порошенко.

Ви зараз констатуєте факти, а я прошу дати перспективу. Що далі буде з цією країною?

Я не політик. Я – політолог. Якби я очолював політичну партію, то рвав би тільняшку й розповідав про те, як ми будуватимемо нову Україну.

Однак, у нас немає підстав сподіватися, що в цій країні щось зміниться. Чому? Повернімося до початку нашої розмови. Петро Порошенко в чесний спосіб виграти вибори не здатен, але він може вибори сфальсифікувати. І тому він зволікає з призначенням ЦВК. Інший варіант виграти вибори – виставити проти себе в другий тур такого кандидата, дивлячись на якого країна жахнеться і скаже: хай ліпше залишається Петро Порошенко. Скажімо, Вадим Рабинович. Чим не опонент для Петра Порошенка?

Тобто, на вашу думку, Рабинович – спойлер Банкової?

Є два кандидати, про яких варто говорити всерйоз, – Петро Порошенко і Юлія Тимошенко. Я вкрай критично ставлюся до Юлії Тимошенко, вважаю, що Юлія Тимошенко – це катастрофа, це парафраз до Петра Порошенка, це Петро Порошенко №2, але з посмішкою на вустах. Якщо вона займе посаду президента – можемо розпрощатися назавжди і з Кримом, і з Донбасом. Юлія Тимошенко неприйнятна на посаді президента України. Це моя позиція. Але ми дивимось на цифри і ми бачимо: є два головних опонента – Петро Порошенко і Юлія Тимошенко. Може бути третій кандидат від об’єднаної опозиції. Скажімо, Анатолій Гриценко або ж – Віктор Чумак. Є й той-таки Рабинович. Так, він – спойлер, який забирає голоси в Тимошенко. І ми, теоретично, можемо побачити фарс у вигляді другого туру: Порошенко проти Рабиновича. І то ще не факт, що Порошенко виграє… Знаєте, свого часу я написав був багато статей на підтримку Міхаїла Саакашвілі…

Але Саакашвілі вже далеко.

Правильно, порушили абсолютно всі закони і – викинули Саакашвілі з країни. На минулих президентських виборах я підтримував Анатолія Гриценка, вважав, що це – найкращий кандидат. Але Анатолій Гриценко не розказував виборцям: «голосуйте за мене і буде вам щастя!»; не вдавався до «попередніх пестощів», яким Петро Порошенко втішав електорат, і – програв вибори.

І от ми бачимо нову історію з висуванням «незалежних гравців» на політичному небосхилі: панове Зеленський і Вакарчук (наша розмова відбулася до того як стало відомо про рішення Іво Бобула балотуватись в президенти України – прим.).

Ви що, всерйоз вважаєте їх політичними гравцями?

Переді мною політична реальність і я маю справу з фактами. Я їх не вигадую, не створюю фантоми. Я бачу, що починається гра. Наприклад, про Зеленського починають говорити, як про ймовірного кандидата. Чи сприймаю я це всерйоз? Ні, це – продовження «95 кварталу». З’являється і пан Вакарчук – але, даруйте, він уже був народним депутатом, його вистачило на місяць, потім йому стало нудно, його навідало натхнення, він написав десяток віршів, подався на репетиції й поїхав у тур. Все. У парламенті муза його не навідувала. А він – поет, композитор, музикант, він – творча особистість. Якщо він займе посаду президента, його вистачить на місяць. Потім він зникне на президентській дачі, напише з десяток віршів, збере Кабінет Міністрів, роздасть усім ноти й почне репетиції…

Я це бачу і всі це бачать. Але є виборці, які проголосували за Януковича. На нього показували пальцем і казали: подивіться – це ж кримінальний злочинець, злодій-рецидивіст. Утім країна за нього проголосувала. Так, вибори сфальсифікували, але люди ж ішли і вкидали бюлетені. Не всі ж бюлетені були вкинуті під час «каруселей».

Потім Україна проголосувала за Петра Порошенка. Попереджали: люди, йде війна, країну треба захищати, Петро Порошенко – це не та людина, яка захищатиме Україну, він вилятиме й крутитиме хвостом, А люди пішли і проголосували. Чому? Бо їм пообіцяли: мир настане за кілька годин. Люди купилися на елементарну брехню. Це означає, що в українському суспільстві з політичною культурою є дуже великі проблеми. Люди голосують за злодія-рецидивіста, потім вибирають олігарха, при чому – голосують за нього під час війни, ведуться на абсолютно очевидну брехню. Тож, виникає питання: що ж ці люди можуть вибрати? І ви мене запитуєте: чи є в цієї країни шанс?

Так, запитую. Якщо немає шансів, то який сенс взагалі в нашій розмові й у публікації цього інтерв’ю? Ми ж намагаємося щось робити, правда?

Якби я волів опустити руки, то не давав би інтерв’ю, взагалі не говорив би про Петра Порошенка і не критикував би Юлію Тимошенко. Я хочу, щоб люди розплющили очі. Якби я вважав, що треба опустити руки, то не підтримував би свого часу Михаїла Саакашвілі, не ходив би на віче, не мерз би на Софійській площі. Я вважаю, що потрібно діяти.

Як діяти?

По-перше, треба зупинити Петра Порошенка. Петро Порошенко не може піти з влади, бо опиниться на лаві підсудних, де фальцетом співатиме «Мурку». Петро Порошенко не може дозволити собі піти з влади, і тому є велика ймовірність, що виборів не буде взагалі.

Це вже щось нове.

Виборів може й не бути, якщо в країні запровадять воєнний чи надзвичайний стан.

Тобто вступлять у дію норми закону, які кваліфікують ситуацію як таку, в якій не можуть відбутися вибори. Чи є у нас підстави для того, щоб в Україні був введений надзвичайний або воєнний стан? Безперечно. У нас Крим окупований, Донецьк окупований, Луганськ окупований, російська армія під Маріуполем, щодня убивають солдат. І, до речі, антитерористична операція вже скінчилася. Почалася Операція об’єднаних сил, якою керує Генеральний штаб України. Іде війна. А коли війна, то чи не є це підстава для того, щоб мобілізувати всі ресурси і спрямувати країну на воєнні рейки для повномасштабної відсічі ворогу, захисту суверенітету і територіальної цілісності України? Безперечно. А як мобілізувати всі ресурси? Ввести воєнний стан. А для цього треба небагато – тиждень показувати по телевізору загиблих українських солдат. І тоді вся країна скаже: треба захищатися, треба надзвичайний стан.

Вона це казала весною 2014 року.

Весною 2014 року воєнний стан Петру Порошенкові був непотрібен. Йому потрібні були вибори, на яких він стане президентом. А зараз ці вибори йому не потрібні. Бо він уже не стане президентом України.

Ви вважаєте, що він готується до такого варіанту?

Це – один із можливих варіантів, який всерйоз розглядається Петром Порошенком. Згадаємо Другу світову війну. Рузвельт увійшов в історію як президент, який найдовше залишався на посаді. Чому? Бо йшла війна з Німеччиною та Японією.

Підстави для скасування виборів в Україні є. І Петро Порошенко проклав «місточок», скасувавши АТО і запровадивши ООС.

Це – один варіант дії. Другий – створити таку ЦВК і такі місцеві адміністрації, завдяки яким Порошенко міг би сфальсифікувати вибори. Третій варіант дії – не допустити висування кандидата від об’єднаних демократичних сил, заблокувавши доступ такому кандидату до інформаційних ресурсів, створивши максимальні перешкоди у веденні виборчої кампанії, заливаючи його брудом і брехнею.

Тож, якщо ми дивимося на 2019 рік, то можемо сказати так: Петро Порошенко грає кілька варіантів розвитку подій. І все залежить від того, як зіграє українське суспільство, як зіграють українські журналісти, як зіграють українські політологи – ось від чого залежить розвиток майбутньої ситуації.

Я із тих людей, які вважають, що майбутнє завжди невизначене. Бийся за своє майбутнє, все залежить від тебе. Я вважаю, що майбутнє відкрите. І ніякий Бог нас, мов маріонеток, не веде, все залежить від вільної волі людини.

Поясніть мені, як суспільство має зіграти, щоб Порошенко вдруге не був обраний президентом?

Ви мене питаєте, що повинні робити громадські лідери, політологи та журналісти? Я свою роботу політолога роблю, не обвішую ситуацію ялинковими прикрасами, не вмикаю гірлянди і не розказую: все буде добре. Я – не Вакарчук, це в нього є хіт «Все буде добре!».

Я кажу: все буде погано, якщо нічого не робити.

Я кажу: взяли весла в руки і почали гребти.

Ось, про що я кажу.

Але не кажете, що саме робити, аби змінити ситуацію.

Є політичні партії, які, даруйте, остаточно «не скурвилися». Наприклад, «Самопоміч». Я не сказав би, що ця політична партія влаштувала в парламенті феєрверк. Але вони бодай не забруднилися і не продалися. І вже за це їм дяка.

Між іншим, а чому ви не розглядаєте Андрія Садового як потенційного кандидата? Досить же симпатичний кандидат.

Знаєте, я дуже люблю монологи Дмітрія Бикова, російського письменника й літературознавця. У нього є така фраза — «коли Господу Богу потрібен граніт, він його бере там, де граніт є». Так от, Садовий – не граніт. Що Садовий зробив такого, щоб, дивлячись на нього, ми сказали: так, це той хлопець?

Це саме можна спитати про кожного кандидата.

Почекайте, не про кожного. Саакашвілі був у почеті Порошенка і він не продався, не заплямував себе махінаціями і не взяв акції якого-небудь обленерго. Дивлячись на того ж таки народного депутата Чумака, я не можу сказати про нього щось погане. Тобто є люди, які не заплямували себе брехнею та нечистоплотними вчинками. А що зробив Садовий?

Облишимо Садового. Ви почали з «Самопомочі» і «незаплямованих».

Я почав з «Самопомочі», бо ця партія, бодай, не стала посміховиськом для всієї України. А тепер, стосовно ваших питань: що ми можемо, що може громадянське суспільство, що може журналістська спільнота? За президентства Віктора Януковича, у мене були такі самі песимістичні прогнози. Тоді я написав статтю «Форум здорового глузду»; написав про те, що не політики, а журналісти, політологи й активісти – люди, про яких ніхто не скаже, що ми вкрали гроші, що ми набрехали, що ми писали «джинсу», що ми «відбілювали» репутацію політика, котрий потім забрехався, – повинні об’єднуватися, зустрічатися і, скажімо так, запроваджувати порядок денний.

У нас немає граніту, немає політика-лідера, який би міг іти Україною й ламати ситуацію, пробиватися і вести за собою людей. То що нам залишається? Нам треба об’єднувати суспільство, зв’язувати суспільство, плести мережу.

У політології є велика дискусія: що сильніше – вертикаль чи горизонталь, інститут чи мережа? Іноді мережа сильніша. Скажімо, Галина Плачинда оголошує створення такого форуму, запрошує людей, з якими вона спілкувалася, брала інтерв’ю і які їй не брехали і не розказували, що все буде добре, а давали абсолютно реалістичні й правдиві оцінки. Вона запрошує таких людей, про яких можна сказати: так, ця людина не вірить фейкам, ця людина не провокатор і не піп Гапон, це не та людина, яка бігає від одного телеканалу до іншого, примовляючи: «Боже мій, який у нас мудрий президент!» Бо всі ті, хто розказував, який мудрий Янукович, тепер розказують, який мудрий Петро Порошенко, і нам треба консолідуватися довкола лідера, щоб він міг спокійно красти.

Ми можемо створити таку мережу з людей, які працюють журналістами, політологами, соціологами, які, будучи лідерами громадської думки, могли б давати об’єктивну оцінку і казати: ми ведемо моніторинг всієї політичної брехні, ми закликаємо до позитивного розвитку ситуації, ми не закликаємо, наприклад, «всі на барикади, затопімо Київ у крові!», ми закликаємо діяти в рамках закону, в рамках здорового глузду, в рамках правового поля. Але ми не дозволимо маніпулювати собою, не дозволимо відібрати наше виборче право, не дозволимо знову нас загнати в лабіринт псевдовибору: або Юлія Тимошенко, або Петро Порошенко, або Рабинович.

Це ж функції медій.

Ми живемо в цьому суспільстві, в якому кожен із нас може стати частинкою, вузликом у мережі. Подивімося, що робить Навальний у Росії. Так, у нього немає доступу до медій, у нього немає доступу до ОРТ, НТВ, Росія-24. Кожен інформаційний канал поливає його таким брудом, з-під якого ніхто б уже не виплив, а він випливає. І він виводить людей на вулиці, виводить людей на майдани. Він робить свою роботу – роботу журналіста і політичного лідера. У цій ситуації інтернет перебиває телевізор, інтернет стає сильнішим, аніж телевізор, бо люди знають – телевізор бреше. Але користувачі інтернету знають: цей блоґер пише правду, а цей – флюгер.

Тобто, якщо ми не маємо соліста, нам треба створити хор.

Це єдиний і реальний варіант, який є на сьогоднішній день. Якщо ви хочете бодай якийсь оптимістичний варіант, бодай якусь програму дій, то створення такого форуму – мережі людей, які робитимуть свою маленьку справу, – це єдиний варіант.

У тому-то й справа, що маленька. І хор буде дуже камерний.

Гаразд, але зараз немає ніякого хору. Я веду блоґ і пишу статті; ви пишете свої матеріали, берете інтерв’ю – створюєте свій інформаційний контент. Відомі блоґери – Олександр Кочетков, Олена Кстантопулос – працюють індивідуально. Ми всі розпорошені. І ми гукаємо: почуйте нас! Але чому б блоґерам, політологам, журналістам, які мають спільні погляди, не писати на одну тему?

Якось у Києві відбулася доволі цікава подія: я спустився в метро і побачив десятки людей із значками «Свідків Ієгови». У Києві відбувався їхній форум. І коли всі ці люди вийшли на вулицю з однаковими значками, вони могли сказати: разом нас багато.

Чому євреї ходили з пейсами і в ярмулках? Щоб здалеку бачити один одного: разом нас багато.

Я пропоную, умовно кажучи, відпустити пейси, я пропоную одягнути ярмулки і вийти на вулиці.

Мій учитель політології – Володимир Горбатенко – колись написав: Україна вижила не завдяки політиці, яка велася згори, а завдяки тій ініціативі, яка йшла знизу. Ми, українці, писали свої книжки, словники, підручники й абетки на основі індивідуальної ініціативи. Українським письменникам і поетам ніхто не платив стипендії і їхні видання держава не фінансувала. Українським письменникам і поетам обіцяли тільки Колиму, Мордовські табори і солдатчину на 25 років. Українські журнали закривали, науковців розстрілювали, їх цькували й висміювали. А Україна створила свою літературу, науку українською мовою, свої журнали, школу, церкву. Ми вижили завдяки ініціативі знизу, ми це змогли. Ми створили «Просвіту», Наукове товариство імені Тараса Шевченка, українізували греко-католицьку церкву, яка мала бути провідником полонізації. І в 1917 рік, коли здавалося, Київ повністю русифікований, ми несподівано вийшли на вулиці у своїх вишиванках і сказали: ми – українці. І вороги вжахнулися: звідки вони взялися?

Ми вижили завдяки ініціативі знизу. Це – єдиний шлях.

Автор: Галина Плачинда, видання МИР

Якісно та зручно! Підписуйся на телеграм-канал Новин: goo.gl/EbaBFB

Валентин Бушанський: Петро Порошенко не може піти з влади, бо опиниться на лаві підсудних, де фальцетом співатиме «Мурку»