Вторник, Декабрь 11, 2018
  • USD 26.25 | 26.50
  • EUR 30.50 | 31.00
  • RUR 0.41 | 0.43

Дракон, який з`їдав Сонце, писав історію і припиняв війни

Одна з найочікуваніших астрономічних подій цього року – повне сонячне затемнення, яке розпочнеться 21 серпня о 20:26 за київським часом. Вчені прогнозують, що Місяць повністю затулить Сонце на 2 хвилини і 40 секунд. Очікується, що сонячна корона буде в кілька разів більшою, ніж під час попередніх затемнень. Щоправда, побачити це явище в Україні не вдасться.

Спостерігати за сонячним затемненням цього дня зможуть тільки ті, хто перебуває у Західній півкулі, на території США, а також частково в Західній Європі та Південній Америці. До речі, у Сполучених Штатах це затемнення вже встигли назвати «Великим американським затемненням», оскільки повне сонячне затемнення тут можна було спостерігати майже 100 років тому – 8 червня 1918 року.

Споконвіку людей одночасно приваблювало і лякало затемнення сонця. У різних народів існували досить схожі повір'я про те, що Сонце пожирає якесь потворне чудовисько. В Китаї – дракон, у корейців – собака, в деяких арабських країнах — шайтан, у європейців – теж дракон.

Найдієвішим засобом прогнати потвору і звільнити світило було якнайголосніше кричати, бити в бубни і барабани, стріляти зі зброї, дзвонити в дзвони, співати молитви.

Навіть тоді, коли справжня причина сонячних затемнень була вже відома вченим, затемнення продовжувало викликати у людей страх. З цим явищем пов'язували якщо й не кінець світу, то обов'язково якісь нещастя й випробування: голод, епідемії, війну.

Вираховувати, коли місяць затулить сонце, людство навчилося доволі рано. Про це знали жерці Стародавнього Єгипту, стародавні вавилонці та європейці середньовіччя. Перші, приміром, знаючи про наближення сонячного затемнення, і вірячи в його «нещасливий» вплив, попереджали фараона і той призначав замість себе своєрідного заступника. Тож коли в державі й справді траплялося щось не надто приємне, всі «шишки» сипалися саме на нього, а не на фараона.

В кожній культурі існували власні методи обчислень, але тільки стародавні вавилонці навчилися вираховувати сонячні затемнення на багато років уперед. Це саме вони є авторами поняття «сарос». Сарос перекладається як «повторювання» й він рівний 6 585 дням 8 годинам, що складає 18 років 11 днів 8 годин. Саме через цей проміжок часу розташування в просторі Місяця, Землі та Сонця повторюється. Протягом одного саросу в середньому буває 43 сонячних затемнення.

Астрологи та астрономи були при дворах правителів усіх царств та імперій. Приміром, ще до 1600 р. н.е. в Японії вдалося спостерігати приблизно 20% сонячних затемнень, прогнозованих місцевими астрологами. Коли ж «запланованого» затемнення не спостерігали, його відсутність списували на рахунок «волі імператора».

Стародавні китайці вважали, що затемнення були ознакою покарання людства за неправильні вчинки, за погану пораду імператору, або ж кара за погане правління. Природно, що докір, посланий з небес, був надзвичайно важливою подією. У книзі «Історія колишньої династії Хан» є таке попередження китайського імператора: «Якщо Сонце у мить сходу має форму півмісяця і несе корону, подібно Місяцю, це означає, що правитель захопить землі ворогів; вороги залишать свої оселі, а підкорена земля буде служити на благо правителя».

Одним із перших, хто доволі чітко виклав факти щодо затемнень, був Анаксагор – давньогрецький філософ, математик і астроном. Ще у 431 р. до н.е. Евріпід написав: «Місяць затемнюється через розташування Землі, а інколи через розташування інших тіл нижче Місяця. Сонце затемнюється в новомісяччя, коли втручається Місяць… Анаксагор був першим, хто чітко виклав факти про затемнення…»

Цікаво, що сонячну корону вперше спостерігав ще Плутарх під час затемнення у 83 р н.е. Він звернув увагу на незвичайне світло, що мов огортало місячний диск. А от перше документально підтверджене спостереження сонячної корони під час сонячного затемнення було проведено в Стародавньому Китаї: «Три язики полум'я поглинули Сонце, і велика зірка стала видимою».

Згадує про сонячну корону й візантійський історик Лев Диякон, який спостерігав сонячне затемнення в Константинополі 22 грудня 968 року. Його свідчення збереглося в Сангалленських анналах: «…О четвертій годині дня… темрява покрила землю, і на небі виступили в усій своїй красі зірки. І видно було позбавлений блиску і сяйва диск сонця – тільки край його ледве світився, наче облямований вузькою стрічкою».

Відомості про сонячні затемнення з'являються в писемних джерелах людства дуже рано, зокрема є вони і в давньоруських джерелах. Перша згадка про сонячне затемнення на наших теренах – «Слово о полку Ігоревім». В ньому описується затемнення травня 1185 року, яке було повним.

Завдяки обчисленням і описам сонячного затемнення можна навіть вирахувати точну дату тієї чи іншої історичної події. Приміром Геродот указував, що під час битви між лідійцями й мідянами відбулось повне сонячне затемнення. Воно так вразило обидві воюючі сторони, що поклало край війні. Історики не мали сталої думки стосовно часу цієї події, вагаючись між 626 і 583 рр. до н.е., але астрономічне обчислення точно вказало на дату: 28 травня 585 р. до н.е. Встановлення точної дати цієї події пролило світло і на хронологію інших історичних подій.

А найперше сонячне затемнення, зафіксоване людиною, відбулося 22 жовтня 2137 року до н.е. Воно згадується в одній із книг стародавнього Китаю – «Ши цзін». Але встановити цю запаморочливо точну дату вдалося теж лише в ХІХ столітті.

У Священному Писанні, особливо в книгах пророчих, міститься багато подробиць, що мають безпосереднє відношення до цього величного явища природи, хоча в Біблії саме слово жодного разу не згадується. «І станеться в той день, – слово Господа Бога, – я сонцю заповім заходити опівдні, нашлю серед ясного дня пітьму на землю» . У зазначеному місці, ймовірно, вказується на повне сонячне затемнення в Єрусалимі 9 лютого 784 р. до н.е.

Або: «Сонце зайде над пророками, і день над ними потемніє», йдеться в пророцтві Міхея . Тут натяк на повне сонячне затемнення 5 червня 716 року до н.е., яке описує і Діонісій Галікарнаський.

«Сонце обернеться у пітьму, а місяць у кров – раніше, ніж настане день Господній, великий і страшний», – пророкує Йоіл . А зауваження Єремії, «що сонце зайшло, як іще день був» , вказує на сонячне затемнення 30 вересня 610 р до н.е., про яке знав і Геродот.

Досить відомою є згадка про затемнення в Новому Заповіті під час розп'яття Христа: «А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев'ятої години» . Для богословів тут немає жодних загадок, а от учені не можуть вказати достеменно правильної дати, а також не можуть дійти сталої думки: чи то було сонячне, чи місячне затемнення.

Утім, сонячне затемнення залишило в християнстві свій помітний слід. Наприклад, Христос і святі на іконах зображуються з ореолами. Ореоли, або німби, почали використовувати ще в дохристиянські часи, зокрема греки та римляни. Німб був атрибутом бога Сонця Геліоса . Згодом візантійські художники почали малювати німб на християнських зображеннях. Поштовхом для зображення німбу могло стати і спостереження за світлом, що розсіюється довкола Місяця під час сонячного затемнення. А взагалі в Біблії Сонце згадується не менше 175 разів.