Суббота, Ноябрь 17, 2018
  • USD 26.25 | 26.50
  • EUR 30.50 | 31.00
  • RUR 0.41 | 0.43

Мертві душі: Чому влада боїться перепису населення

Чим ближче до виборів, тим частіше можна почути запитання – а скільки ж в Україні реальних виборців? І питання це точно не риторичне, а скоріше стратегічне.

Зокрема, Кабмін доручив провести пробний перепис населення в двох районах у 2019 році. Повноцінну процедуру призначили на 2020 рік. Однак у експертів виникають сумніви, що влада здатна його організувати. А головне – чи захоче. Якщо методику проведення апробуватимуть тільки в кінці наступного року, то аналіз результатів і підготовка інструментарію займе не менше ніж півроку.

Нагадаю, Україна – єдина в Європі держава, де перепис населення не проводився 17 років. Хоча за правилами ООН перепис необхідно організовувати кожні 10 років. В Україні ж він востаннє відбувався у 2001 році. Тоді нас нарахували 48 млн 457 тис. Починаючи з «нульових» дату нового перепису постійно переносили – на кращі часи.

При цьому різні міністерства і відомства з року в рік подають статистику, яка суперечить одна одній. Таке враження, що всі «цифри» взяті просто зі стелі. І нікого це особливо не хвилює. Адже під «цифри» ось уже роками успішно виділяються мільярди гривень платників податків. Звісно, усіх все влаштовує. Так би мовити – налагоджений виробничий процес.

Наприклад, кількість українців, що працюють, за інформацією різних відомств, відрізняється на 3 млн. Величезна кількість людей, які мають право на транспортні пільги (12 млн), пов’язана насамперед з відсутністю адекватного обліку. А динаміку міграційних процесів останніх років через конфлікт на сході України взагалі ніхто не відслідковує.

Міністерство соціальної політики обмежується офіційною реєстрацією переселенців – близько 1,5 млн. Але скільки з них реально живе на підконтрольній території і в яких саме регіонах, відомство не знає.

Варто розуміти, що неправильна кількість населення – це помилки в прогнозі внутрішнього споживання, неточності в розрахунках обсягів соціальної допомоги, неможливість розрахувати навантаження на інфраструктуру та складання прогнозів розвитку трудового потенціалу. Все це унеможливлює вибудову адекватної економічної політики.

Особливо великий простір для «фантазії» відкривається в соціальних програмах. Не випадково в Україні за всі роки незалежності так і не створено єдиного реєстру пільговиків. Кожне відомство захищає свою базу даних, оскільки відкриття цієї бази і перехресні перевірки можуть виявити фіктивні дані – «мертві душі».

Навряд чи сьогодні доцільно дискутувати, чи потрібен нам перепис населення. Потрібен і якомога швидше.

Особливо гостро питання про достовірність демографічних даних і відомостей, які містяться в базах різних міністерств і відомств, постало після 2014 року. За оцінками вчених, з 2015 по середину 2018 року з країни виїхали близько 5 млн людей. Кількість тих, хто виїхав за кордон на постійне проживання, оцінюється в сотні тисяч. Маса людей сьогодні перебуває на заробітках. Як можна планувати і здійснювати якісь реформи, якщо не відомо, скільки людей реально живе в країні?

Ми виходимо з даних Держстату, який стверджує, що у них на обліку 17 млн громадян, з яких 16 млн – працевлаштовані. Але при чисельності населення в 42,5 млн працездатних має бути близько 23 млн. Тобто безробітних у нас не один мільйон, а сім. При цьому ми плануємо масштабну пенсійну реформу, не маючи уявлення про те, скільки саме людей можуть платити внески до Пенсійного фонду! Хіба це не абсурд? Адже якщо у нас дійсно 7 млн потенційних платників, то обриси реформи стають зовсім іншими – треба не підвищувати пенсійний вік, а просто дати людям роботу. Ми ж виходимо з того, що трудові резерви вичерпані, тому що не маємо достовірних даних про демографічну ситуацію.

Зокрема, при відсутності достовірних цифр про кількість і склад населення необґрунтованими є також реформа охорони здоров’я, монетизація пільг, програма «Соціальне житло» тощо.

Чи є тут політичний підтекст? Ще й який. Адже всі ці «приписки» дозволяють отримувати бюджетне фінансування під «дуті» цифри пільговиків, а також залучати кошти від міжнародних донорів під різні «реформи».

Крім того, у суцільному незнанні легше приховати масштаби вимирання країни. Будьмо реалістами – українців вже давно не 52 млн. З кожним роком нас меншає. Основні причини – висока смертність, низька народжуваність, відтік людей працездатного віку за кордон, збройний конфлікт.

Цікаво, що майбутні вибори також проводитимуться в умовах відсутності об’єктивної інформації про кількість виборців. А це – чудова можливість для фальсифікацій.

Влада не зацікавлена в реальних цифрах. Адже «мертві душі» зокрема дозволяють здійснювати маніпуляції з результатами виборів. Це розуміють і на Банковій, і на Грушевського. Президентські вибори – на горизонті. Ніхто не хоче поганої «статистики». Та й для уряду завищені цифри кількості пільговиків та інших категорій населення дають простір для зловживань бюджетними грішми. Що можна у цій ситуації зробити? Точно – не тягнути кота за хвіст. Потрібно якомога швидше, і бажано до виборів, провести перепис населення. Аби він був об’єктивним, варто залучити незалежні міжнародні експертні організації до його проведення та аналізу результатів. Це дозволить нарешті зрозуміти реальну демографічну картину й усунути низку корупційних «прокладок» в соціальній та економічній сфері.

У скільки обійдеться перепис населення? В уряді заявляють, що ціна питання – один мільярд гривень! На перший погляд – сума велика, але якщо врахувати, що тільки на виплати пенсій держава витрачає на місяць приблизно 22 млрд грн – не такий страшний чорт, як його малюють.

Якщо після перепису «знайдеться» хоча б 1% «мертвих душ» у пенсійній системі, то вся загальнонаціональна кампанія окупиться за 5 місяців.

Отож плюсів тут очевидно більше, принаймні для пересічних українців, які точно не збагачуються від існування «мертвих душ».
Володимир ПИЛИПЕНКО