ПОЛЯК: «Я У Себе В Країні, Ви Не Будете Мені Нав’язувати, Що Я Маю Думати Про Російську Музику, Якщо Вам Не Подобається, То ЧЕМОДАН-ВОКЗАЛ-РОССИЯ»

Вроцлав, Польща

21 травня 2018 року. Сто років після російської окупації, 29 років після радянської окупації. Сто років неймовірно успішної дерусифікації.

Пригощую гостей з Івано-Франківщини, показую прекрасну Польщу, ходимо до ресторанів з польською кухнею, на концерти Шопена, Карловича. Знайомлю гостей з історією, мовою, культурою Польщі. Вроцлав – останній пункт з нашого маршруту. Настала обідня пора. Я подумав, що мабуть гостям уже боком виходять біґоси, жури, качки з пампухами і смалец і забираю їх до ресторану: «Хортиця – український смак». Буде їм приємно, нє?

Прийшли. Перше, вирішальне питання до офіціантки: czy mówi pani po ukraińsku? (деякі тільки парускі, тоді: дасвіданія) Відповідь: так. Гаразд, перший тест — позитивний. Перейшли на українську. Замовили, їмо. З динаміків лунає українська музика. І раптом щось починає мені різати вуха і відчуваю, як зростає мені рівень адреналіну. Русская попса.

Миттєво викликаю офіціантку і вимагаю, аби НЕВІДКЛАДНО це вимкнула. Дівчина слухняно вимикає і знову слухаємо українську музику. Але я розсердився, мені треба заспокоїтися, виговоритися. Кажу до своїх гостей: «Розумієте, це мабуть єдиний заклад громадського харчування на весь Вроцлав, де гостей катують російською музикою. Куди не підеш, то або польська, або англійська а тут вистрибнули з шансончиком. У голову не вкладається».

Я не говорив голосно, сказав би: притишено. Але за сусіднім столиком сидів, обдарований неймовірно хорошим слухом, якийсь Коля, Вася чи Сєрьйожа. І той симпатяга вирішив запровадити трішки «демократії та свободи слова» до закладу, в якому розпаношився якийсь «бандерівець». І шмаркач, відкашлявши, заговорив до мене ламаною ПОЛЬСЬКОЮ! «Вибачте, що втручаюся, але мені не подобається ваша розмова і я би просив, аби ви мовчали на цю тему». Гмм … Та … Розумієте … Якщо я вмію бути пискатим українською, то тим паче я здатний відгризнутися польською, умію дошкулити і загнати голку. А через те, що хлопчина польською до мене звернувся, то з мого боку полетіла, у відповідь, тирада.

Парубчак злегенька спантеличився, мабуть подумав, що бандерівець лише своєю телячою мовою володіє і, засоромлений, замовкне. Я тираду закінчив наполегливим проханням, аби хлопчик був ласкавий замовкнути і більше не втручатися до моєї розмови. Хлопчик пробелькотів, що попросив вибачення за своє втручання і чого я такий сердитий.

«Якщо ви МИТТЄВО не замовкнете, то я не маю уявлення, у якому напрямку розгорнеться ця зайва розмова і як вона для вас закінчиться»! – воркнув я. Він ще щось залепетав, але на моє «я у себе в країні, ви не будете мені нав’язувати, що я маю думати про російську музику, якщо вам не подобається, то ЧЕМОДАН-ВОКЗАЛ-РОССИЯ» — уже нічого не сказав

Ми встали і вийшли. Уже на вулиці я зітхнув з полегшенням: все добре, я ві Вроцлаві, у себе, це інцидент.
Але годину був розхвильований. У першу чергу мені спало на думку, що треба обмежити цю імміграцію з України

Бо вже ми не можемо в своїй країні почувати себе як поляки в Польщі а треба вступати в суперечки з шушваллю з Донецька чи «Нікалаєва» стосовно того, що я хочу у себе вдома а чого не хочу. Внутрішній голос мене відразу збештав: «ти не думай як пересічний Ковальський, бо ти чудово знаєш, що треба відокремити українців від украинцев». Ну, так. Так … Так чи сяк це мене дратує. Більше я до закладу з українською кухнею не піду! Я маю витрачати свої кошти на те, щоб слухати в Польщі шансончик? НІКОЛИ!
Треба було якось заспокоїтися.

Я згадав, що в польських закладах громадського харчування з 40% офіціантів — українські громадяни. Але вони розмовляють польською і не переходять на українську навіть, якщо гості розмовляють між собою українською. Упродовж п’яти років я був безліч разів з українцями в польських ресторанах і кав’ярнях і спершу я завжди розмовляю з офіціантом польською, з гістьми уточнюю українською, що вони хочуть і допоки я не запропонував перейти на українську, то вони перші цього не робили (а деякі і не були в силі, бо були малоросами, російською однак не відкрили рота – у нас це ризиковано). Тобто не так уже у нас страшно. Просто треба собі усвідомити, що заклади громадського харчування в Польщі, що засновані українськими громадянами, то гетто. І якщо я не буду до цього гетто ходити, то не зіштовхнуся з хамством вузькоротих. Адже вони до поляків чемні та слухняні. Просто не треба розмовляти в їхній присутності українською, щоб мене не взяли за українця. ТАК! Я це написав: «Просто не треба розмовляти в їхній присутності українською, щоб мене не взяли за українця».

Я це написав, але це страшенно прикро. Бо я сьогодні бачив, як зверхність хлопчини в ресторані танула, коли він усвідомлював, що пішов з мотикою на сонце і він буквально малів зі своєю ламаною, смішною польською, бо попався на таку тварюку як я. На українця він з радістю напустився, але на поляку поламав зуби. Це прикро. Прикро, але мені втішно, я просто не буду ходити до таких закладів, а досі я ходив часто.

Бажаю щиро, від усієї душі, всім українськомовним українцям з Києва, Харкова чи Одеси, аби вони з часом, у тих містах, теж повідправляли всіх російськомовних у гетто і щоб почували себе вільно, як у себе. Бажаю вам, аби ви з часом теж затикали рота вузькщелепим і щоб вони на ваших очах меншали, коли ви їх зганите українською мовою. Щиро вам цього бажаю.

Якісно та зручно! Підписуйся на телеграм-канал Новин: goo.gl/EbaBFB

ПОЛЯК: «Я У Себе В Країні, Ви Не Будете Мені Нав’язувати, Що Я Маю Думати Про Російську Музику, Якщо Вам Не Подобається, То ЧЕМОДАН-ВОКЗАЛ-РОССИЯ»