Суббота, Август 18, 2018
  • USD 26.25 | 26.50
  • EUR 30.50 | 31.00
  • RUR 0.41 | 0.43

Феномен Вакарчука і Зеленського. На якого президента чекають українці

Українська політична система переживає кризу. Українці не довіряють політикам і чекають на нові обличчя.  За всіма опитуваннями розрив між головними кандидатами у президенти – щонайбільше кілька відсотків. Причому лідери рейтингів балансують на межі 10% голосів.


У трійку потенціальних президентів за кількома опитуваннями потрапив і Святослав Вакарчук. Навіть соціологи в розмові з УП зізнаються: не очікували такого результату. Співаку віддають від 6 до 9% голосів, хоча президентських амбіцій він офіційно не оголошував.

Ще однією сенсацією стала вже офіційно зареєстрована партія «Слуга народу» шоумена Володимира Зеленського, яка в разі парламентських виборів зібрала б4%. Це більше, ніж партія Міхеіла Саакашвілі «Рух нових сил» (1,7%) і «Свобода» (3%).

«Українська правда» пояснює, чому люди готові голосувати за далеких від політики людей, що це означає для держави та чим можуть закінчитися президентські вибори в Україні у 2019 році.

Інший президент

«У нас зараз приблизно 26 потенційних кандидатів. За різними опитуваннями від 37 до 44% виборців, які точно голосуватимуть, не готові віддавати голоси за жодного з них. Потенціал нового кандидата дуже великий», – запевняє експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай.

«Якби сьогодні були президентські вибори, переміг би «інший кандидат», – посилається на одне з останніх досліджень директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна.

Українська політична система насправді переживає кризу довіри з моменту набуття країною незалежності

Українська політична система насправді переживає кризу довіри з моменту набуття країною незалежності
Хоча в Україні відчувається критичний запит на нові обличчя в політиці, осіб, які могли б задовольнити його, не бачить абсолютна більшість населення.

Так, 67% опитаних вважає, що Україна потребує нових політичних лідерів.Проте лише 19% думає, що такі лідери вже є.

«Причина – розчарування в сьогоднішніх політичних елітах. Таке буває часто, коли суспільство надає великий кредит довіри якомусь конкретному політику, у нашому випадку – президенту. За цим завжди настає великий відсоток розчарування», – стверджує Бекешкіна.

Експерти запевняють: тенденція не нова, а українська політична система насправді переживає кризу довіри з моменту набуття країною незалежності. Оскільки майже від початку в політику прийшли бізнесмени, а партії перетворилися на політичні проекти, у яких функцію ідеології виконують популістичні лозунги.

«У нас на всіх виборах, за винятком 1999 року, перемагала опозиція, і це не випадковість. І за партійними списками теж, – пояснює Ірина Бекешкіна. – Люди постійно незадоволені владою. Рейтинги тримаються до півроку після виборів, а потім починають падати».

На думку соціолога, справа в тому, що кожні вибори – це аукціон обіцянок. Часто таких, які не можна виконати, навіть якби було бажання. Як результат, запит на нові обличчя зростає щороку.

«Причому люди розчаровані в усій політичній масі, – запевняє директор соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович. – Переважаючою оцінкою політиків є негативна – чи не довіряю, чи не задоволений, чи негативно ставлюся. Це традиційно для українців. На тлі цього, як тільки з’являється новий герой, відбувається сплеск позитивного ставлення, наприклад, Саакашвілі чи Савченко».

Зміна тактики

Запит на нові, часто «неполітичні» обличчя – загальносвітове явище.

Для Франції таким відкриттям став Еммануель Макрон, який переміг на президентських виборах у 2017 році. Тепер він – наймолодший президент в історії країни.

Для Австрії – 31-річний Себастьян Курц, який минулого року обійняв посаду федерального канцлера.

Варто також згадати й обрання Дональда Трампа. Але цей приклад свідчить про суміжний тренд – втому населення розвинутих країн від «класичної політики» і політичних гасел.

Запит на нові, часто
Запит на нові, часто «неполітичні» обличчя – загальносвітове явищеУкраїнським політикам запит на «новеньких» давно відомий, і вони це активно використовують. Згадаймо Черновецького з його «молодою командою» чи скандально відомого мера Ірпеня Володимира Карплюка і його партію «Нові обличчя».

Після Помаранчевої революціїї та Революції Гідності до Верховної Ради потрапила велика кількість відомих співаків, журналістів та інших діячів, чиїми іменами прикривали більш сумнівні прізвища у списках.

Тоді ж, у 2014 році, роль «новенького» на президентських виборах зіграв Петро Порошенко зі своїми лозунгами «Жити по-новому». Хоча роком раніше соціологи навіть не вносили його кандидатуру в опитування.

«За рік до виборів Порошенко не оголошував президентських амбіцій, не був кандидатом. Жартували, що максимальний рівень його бажань – посада мера Києва. Але йому вистачило півроку, починаючи з подій на Банковій 1 грудня, щоб стати президентом», – згадує Солонтай.

«Справді, політики, які не досягали найвищих щаблів у владі, сприймаються населенням як нові», – пояснює Антипович.

І зазначає: зараз «новими політиками» люди вважають Анатолія Гриценка і Вадима Рабіновича, хоча їхня біографія свідчить про протилежне.

«Наприклад, Рабінович – «новий політик» для сходу. Він оновив їхнє бачення Партії регіонів, ще й подав медійніше. От і Порошенко був давно в політиці, але після Революції його сприйняли перш за все як успішного бізнесмена, нове обличчя», – пояснює соціолог.

Саме через таке сприйняття на нього покладали великі надії. Утім, у країні досі триває війна і зберігається високий рівень корупції. Через це виник великий відсоток розчарованих, і тепер його передвиборча кампанія буде виглядати протилежно до минулої.

«Він будує кампанію за принципом меншого зла і це раціонально. Мовляв, я недосконалий, але інші – гірші», – каже Ірина Бекешкіна.

Основна ж тактика Порошенка полягатиме в тому, щоб уникнути появи нових сильних конкурентів у президентській гонці.

Натомість його опонентка Юлія Тимошенко, яка здебільшого випереджає чинного президента в рейтингах на кілька відсотків, навпаки – буде відігравати роль головної опозиціонерки. На сьогодні це є доволі переможною тактикою.

Обличчя майбутнього

Враховуючи величезний відсоток людей, які не готові підтримати дійсних політиків, і низький рейтинг останніх – ситуація може кардинально змінитися в будь-який момент, якщо на горизонті замаячить яскравий кандидат.

Cитуація може кардинально змінитися в будь-який момент, якщо на горизонті замаячить яскравий кандидат

Cитуація може кардинально змінитися в будь-який момент, якщо на горизонті замаячить яскравий кандидат


Наразі є два головних сценарії розвитку подій, і обидва вже відбувалися в Україні.

«Перший – сценарій меншого зла, який ми бачили на виборах 2010 року, коли обирали між Януковичем і Тимошенко. Якщо і цього разу нові прізвища не з’являться, люди проголосують за менше зло. Тоді буде апатія серед населення і низька явка на президентських виборах. Це найгірший варіант», – розповідає Солонтай.

Другий сценарій – поява нових яскравих кандидатів у президенти. У суспільства є на це запит, тому це більш ніж можливо.

«Це може бути як відома людина з незаплямованою репутацію і відкритим фінансуванням, так і та, за якою стоять чиїсь приховані інтереси – новий політичний проект. Створення проекту під суспільний запит – це буденне явище для олігархів», – застерігає Солонтай.

Очевидно, що найбажаніший сценарій – нова людина, яка послуговується лише інтересами населення. Зараз така кандидатура має високий шанс на успіх. Та головне запитання – хто потенційно може нею стати?

«Щоб кандидат стрімко набрав популярності й за нього проголосували, є обов’язкові два фактори, усі інші – бажані. Перше – це національна впізнаваність. Про людину повинні знати або здогадуватися щонайменше 70-80% населення. Другий фактор – громадяни мають вірити, що ця особа значно чесніша і порядніша за інших кандидатів»,– пояснює Солонтай.

Обидві характеристики належать позасистемним людям на зразок Вакарчука чи Зеленського. Але дослідження демонструють, що як тільки подібні кандидати потрапляють у систему, рівень підтримки змінюється.

«Коли Вакарчук, Зеленський чи будь-хто інший почне говорити політичні чи програмні речі, тоді з’явиться раціональна оцінка. Тоді ж сформуються реальні прихильники і противники», – каже Антипович.

Щодо самих кандидатур артистів на найвищі владні посади, виникають два принципових питання. Перше – чи справді вони хочуть стати політиками?

«Не проблема, що люди кидають співати, писати, гуморити і йдуть у політику. Це нормально і необхідно. Проблема в тому, що коли вони туди потрапляють, все одно займаються попередньою роботою. Хоча повинні залишити ту сферу і займатися політикою, як колись зробив В’ячеслав Чорновіл», – каже Солонтай.

Друге питання – позасистемна людина може просто не знати, як система діє. І, відповідно, як її зруйнувати. Тож не помилитися з вибором допоможе наявність у кандидата чіткої стратегії дій.

На жаль, на думку соціологів, поки що українцям достатньо обіцянок.

«Покращення добробуту, стабільність, мир, влада, яка не краде. Ось вам основні постулати будь-якої програми, яку підтримає українець двома руками. Той, хто переконає у своєму щирому бажанні це зробити, і отримає електоральні дивіденти», – підсумовує Антипович.

Наталія Судакова

Якісно та зручно! Підписуйся на телеграм-канал Новин: goo.gl/EbaBFB

Феномен Вакарчука і Зеленського. На якого президента чекають українці